24 березня уряд Кенії вимагав від Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) оголосити чіткий графік закриття як двох, так і найбільших в Африці таборів біженців — табору біженців Дадааб біля сомалійського кордону та табору біженців Какума біля кордони Південного Судану та Уганди. Уряд також повідомив УВКПЛ, що перевезе понад півмільйона біженців, які в даний час проживають в Дадааб і Какумі, на кордон із Сомалі, якщо уповноважений орган не оголосить план закриття таборів у необхідний термін — 14 днів.
Влада Кенії вперше заявила про намір закрити табір Дадааб у травні 2016 року, що, в основному, розглядалося як спроба використати зростаючі занепокоєння громадськості щодо національної безпеки після теракту в університеті Гарісса. Врешті-решт Кенійський суд визнав це рішення неконституційним, — повідомляє aljazeera.
Нещодавній візит глави УВКБ ООН Філіппо Гранді до Найробі викликав занепокоєння працівників гуманітарних служб та жителів табору. 8 квітня суд Кенії тимчасово зупинив плани уряду щодо примусового виселення біженців, проте доля двох таборів все ще залишається невизначеною.
Немає сумнівів, що Кенія зробила величезну послугу, розмістивши на своїй землі стільки біженців за стільки років. Дійсно, Какума та Дадааб є одними з найстаріших таборів біженців, що досі функціонують в Африці. Табір для біженців Дадааб був створений в 1991 році внаслідок громадянської війни в Сомалі і в даний час в ньому проживає понад чверть мільйона в основному сомалійських біженців. Табір біженців Какума був створений роком пізніше, і в ньому зараз мешкає трохи менше 200 тисяч людей. Хоча приблизно половина походить з Південного Судану, серед населення табору представлено вихідців з понад 20 країн, особливо велика кількість людей походить з Судану, Сомалі, Демократичної Республіки Конго та Ефіопії.
Будь-які спроби уряду Кенії закрити ці табори без добровільної участі не лише УВКБ ООН, а й самих біженців, спричиняють гуманітарну катастрофу. Просто немає можливості перенести сотні тисяч людей через безліч кордонів і кинути їх у країни, куди вони не хочуть повертатися, не завдаючи їм насильства і страждань. Більше того, оскільки мешканці цих таборів офіційно визначені біженцями, їхня примусова репатріація буде порушувати міжнародне право. Оскільки пандемія коронавірусу все ще вирує у Східній Африці, такий масштабний рух людей також ще більше розповсюдить вірус і ще більше погіршить і без того занедбані функціонуючі системи охорони здоров'я в усьому регіоні.
Але ці серйозні і в даний час нездоланні гуманітарні проблеми — не єдина причина, щоб протистояти закриттю цих двох таборів.
Табори для біженців часто розглядаються як тимчасові притулки, «переміщені» мешканці яких повертаються «додому», як тільки конфлікт або природна катастрофа, яка спонукала їх втечу, буде вирішена. Але значна більшість населення Какуми та Дадааб або народилися там, або прибули в дуже молодому віці. Вони не знають іншого дому, крім цих двох таборів, і їм нема куди повернутися.
У міру зростання політичних, економічних та екологічних викликів та нестабільності, спричинених нестримною глобалізацією, міграція десятків мільйонів людей через нестабільні кордони — між США та Мексикою, М'янмою та Бангладеш, а також на всій території Близького Сходу, екваторіальної Африки та Середземноморського басейну — лише прискориться.
Довгострокові поселення біженців — особливо в Какума та Дадааб, пропонують безліч досвіду коли людство справляється з викликами долі. Вони заслуговують на те, щоб їх підтримували, а не погрожували та закривали.
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини.
Долучайтеся до нашого Telegram-каналу!
