У вівторок, 18 травня, в Україні відзначають День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу і День боротьби за права кримських татар. Саме в цей день в 1944 році радянська влада почала депортацію кримськотатарського населення Криму. Кримськотатарське населення звинувачували в масовому зрадництві і колабораціонізмі, що і стало обґрунтуванням депортації. При цьому ніяких доказів „масового дезертирства“ з армії СРСР кримських татар не існує ... Примусове виселення кримських татар розпочалося о 3 годині ранку 18 травня і завершилося 20 травня. На збори їм давали від декількох хвилин до пів години. Депортованим вдавалося взяти з собою в середньому 20-30 кг речей і продуктів. Решта майна залишалася і була конфіскована державою. Депортованих на вантажівках транспортували до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя і Сімферополя, а звідти ешелонами відправляли на схід, до Середньої Азії, Сибіру та Уралу. У телеграмі НКВС, на ім'я Сталіна було зазначено, що за три дні депортації піддалося 183 155 осіб. У наступні кілька тижнів загальне число депортованих перевищило 210 тис. осіб за рахунок відкликаних з Червоної Армії і депортованих з територій поза межами Криму — і це лише за офіційними даними (тобто за даними радянської доби, що їх надано тим самим режимом, що й здійснював геноцид). Операцію здійснювали 32 тисячі співробітників НКВС. У ході виселення і в перші роки після нього загинуло приблизно 46,2 % кримських татар, тобто майже кожен другий з народу.
Представниця Інституту демократії імені Пилипа Орлика, історик і правозахисник Наталя Беліцер зауважила у своїй доповіді «Голодомор 1932-1933 років в Україні в контексті злочинів геноциду ХХ-XXI століть» на науковому семінарі в Національному університеті «Києво-Могилянська академія»:
«Трагічні події, пов'язані з тотальною депортацією кримськотатарського народу в травні 1944 року і наступними десятиліттями їх насильницького утримання в місцях вигнання, були одним з широкомасштабних злочинів радянського режиму; це не викликає жодних сумнівів ні у кого в світі — за винятком хіба що найбільш радикально налаштованих членів компартій і «анти-ісламістів»
Історикиня, дослідниця історії кримськотатарського народу, авторка книжки «Пів століття опору: кримські татари від вигнання до повернення (1941–1991 роки)» Гульнара Бекірова стверджує, що статистика щодо жертв та постраждалих, яку наводить національний рух кримськотатарського народу, дуже відрізняється від офіційної.
«Статистика депортацій доволі складна. Я завжди трохи сварю своїх колег, які захоплюються інфографікою, намагаються уявити якусь статистику. Річ у тому, що офіційна статистика і статистика національного руху кримськотатарського народу дуже відрізняються. Це теж закономірно. Але важливо, щоб наші слухачі розуміли суть. <..> Людей зганяють в ешелони, й кудись вивозять. А там 12 років тримають у статусі колективного політичного в’язня. Радянський Союз поширював і підтримував міф про те, що, мовляв, кримські татари були раді німецьким окупантам. Це неправда, ми були в такій самій окупації із зашморгом на шиї, як і інші народи. У мене надзвичайно багато історій звичайних кримськотатарських людей, родин. Ніякого ефіру не вистачить, аби переповісти їх. Кримських партизан також депортували, когось розстріляли», розповіла Гульнара Бекірова в ефірі «Громадського радіо».
Ще до прибуття ешелонів з депортованими на місця заслання виконавці телеграфували в Кремль про те, що жоден населений пункт Керменінского району Узбекистану не готовий до прийому поселенців. Причина — поширення в ньому двох форм тифу — вкрай небезпечними і висококонтагіозними, що легко передаються від людини до людини. Кримські татари були відправлені саме в ці уражені тифом радгоспи, де не отримували належної медичної допомоги і вмирали цілими сім'ями. У 1944-48 рр. смертність серед кримських татар була вище за народжуваність майже в 7 разів.
Більшу частину кримських татар вислали до Узбекистану, менші групи виявилися в Казахстані, Таджикистані, Марійській АРСР і на Уралі. Останній поїзд прийшов до місць спецпоселення 8 червня. Люди в поїздах вмирали від голоду (деякі за весь шлях отримували казенну їжу тільки раз). Також причиною загибелі ставали спрага, задуха, різноманітні хвороби і катастрофічний стрес. Численні свідчення про трупи, залишені без похорону десь на полустанку, підтверджують той факт, що смерті обчислювалися тисячами. За підрахунками істориків, лише за час транспортування загинуло понад 7,8 тис. осіб.
Кримських татар не тільки відправляли у заслання і знищували фізично — викорінювалося також і їхня культурна спадщина. Було ліквідовано понад 500 сільських національних бібліотек, 861 шкільна (разом із самими школами), кілька великих бібліотек і понад 100 великих приватних колекцій. Книги кримськотатарською мовою, що зберігалися в російських бібліотеках, також було знищено — як правило, їх спалювали.
Кримські татари були позбавлені права повертатися з місць заслання до 1974 року (насправді — до 1980-х). Багато спецпоселенців елементарно не мали матеріальної можливості повернутися. Крім того, часто кримськотатарські сироти в дитячих будинках отримували російські або узбецькі прізвища. Пізніше це не дозволяло їм встановити зв'язок з родичами.
На жаль, сьогодні наше покоління є свідком повторення подій минулого — сучасна окупація Криму Росією поновила репресії проти кримських татар вже у новітній час.
Як стало відомо, 18 травня о 18 годині на сторінці Українського ПЕН-клубу відбудеться організована Українським ПЕН у партнерстві з Українським інститутом і приурочена до Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу восьма дискусія «Культура пам’яті: Як ми говоримо про геноцид кримських татар». Серед спікерок та спікерів — Гульнара Бекірова, Антон Дробович, Бекір Мамутов та Валентина Самар. Модеруватиме розмову Алім Алієв.
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини.
Долучайтеся до нашого Telegram-каналу!
